Лялька-мотанка. Історія

Лялька-мотанка здавен була оберегом в українській родині. Кожна матір робила для своєї дитині ляльку, щоб та гралась.

Мотанка

Мотанка

Лялька буває різної форми – великою й маленькою. Вважають, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Обличчя як такого у ляльки немає, воно досить символічне. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – ще й з хрестом замість обличчя. Не можна малювати обличчя ляльці, вона не повинна ні на кого бути подібна, щоб не завдати шкоду.

Її робили для того, щоб пішов або, навпаки, припинився дощ. Або для того, щоб забрати хворобу від людини. Залежно від події робили різні ляльки. Якщо для шлюбу, то ляльки виготовляли дуже ретельно. Ляльку вбирали в український стрій, як молоду, робили великий віночок, чи корону, на голову також до ляльки – молодої обов’язково робили пару – молодого, і що ж за весілля без дружб… Також дівчата часто разом з рушниками та сорочками в скриню до посоха робили ляльок. Коли ж дівчина виходила заміж, то в родині чоловіка дозволялось, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, тим швидше, і тим здоровіші будуть діти. А коли вже народжувалась дітвора, то , звісно, лялька віддавалась їй.

Існувало повір’я, що якщо діти дуже часто і довго бавляться лялькою-мотанкою, то сім’я скоро чекатиме на поповнення. Якщо ж їх робили діти, вони часто робили собі товариша і порадницю.

Лялька повинна бути одягнена у світлу вишиту сорочечку, під’юпник (або нижня спідничка т.з. галька) і запаску – підібрано все в традиціях Подільського краю. Всі елементи одягу є оберегами: спідниця символізує землю, сорочка позначає три часи – минулий, теперішній і майбутній; обов’язковими атрибутами є вишиванка та намисто, які уособлюють достаток. Також повинен бути головний убір – очіпок, стрічка чи хустка – що символізує зв’язок з небом.

Символічним є те, що лялька-мотанка не шиється, а робиться лише за допомогою ниток, стрічок, шляхом намотування.

Раніше кожна дівчинка повинна була вміти робити цей оберіг, тому дівчата до цього ставились так само відповідально, як і до вишивання шлюбного рушника.

Насправді ляльку-мотанку може зробити кожен. Для цього необхідно лише трішки часу, фантазія, та мінімальні знання вишивки свого регіону. І пам’ятайте, лялька, зроблена власними руками, значно тепліша та добріша, ніж куплена-пластмасова, адже вона наша – автентична…лялька-мотанка!

Фото ляльок-мотанок

«Вони різнокольорові. І кожна має свій характер»

Уривок уроку виготовлення ляльки: «Ми зробимо тобі ляльку на здоров’я, з червоним хрестиком. Дивись, ось так беремо горішка, обмотуємо його – це буде голівка… Хрестик – це символ Сонця у наших предків, ми ж і нині кажем: обличчя, як сонечко…».

Це захоплення дало поштовх іншій художній колекції Оксани Цюпи, яку нині можна побачити навіть на американських вітальних листівках.

Із удосконаленням образів текстильної ляльки Оксанина любов до, здавалося б, примітивної мотанки не зменшилася. Вона вважає: чим більше українських жінок пригадають давнє мистецтво і зроблять «добрих» ляльок з добрими думками, тим легше їм буде спілкуватися з іншими й вирішувати життєві проблеми.

Адже кожна жінка в Україні – трішки відьма (від слова «відати»). Тому і до вишивки, і до ткацтва, і до лялькарства слід відповідально ставитися як самим майстриням, так і тим, до кого ті вироби потрапляють.

У них живе часточка душі майстрині і тих думок, з якими вона взялася до справи.

Виготовляти ляльки мають люди добрі

Поза ігровою функцією ляльки відігравали роль своєрідного відводу: коли дитина хворіла, мати замовляла мотанку – і хвороба мала перейти на ляльку, а дитина – одужати. А ось робити ляльку з недобрим серцем і злістю на когось не варто. У такому разі недобрі думки обернуться проти автора, каже художниця. У наші дні магічний зміст мотанок утрачений.

«Власне, це вже робиться на оберіг – майбутнім мамам, мамам з маленькими дітками. Я робила навіть «двійняток», їх брали з великим задоволенням. Бо казали: «Ми знаємо, що в неї будуть двійнятка»…

У цій ляльці нині не стільки ритуальні, як оберегові функції. За великим рахунком, якщо дуже захотіти, можна й з металу зробити. І буде воно оберегом.

Нині втрачена ота магічна функція, додалися ручки…», – каже Цюпа. Іграшку, яка є елементом народної культури, уже починають відроджувати в Україні. Отримати такий подарунок, або й виготовити самим, хочеться багатьом.

Світланка Панасюк з Демидівки приїхала на майстер-клас до Рівного спеціально для зустрічі з майстринею. Каже, що хоче зробити свою майбутню оселю радісною й щасливою, тому в шкільних гуртках займається і вишивкою, і бісероплетінням. А тепер розповість однокласникам ще й про ляльки.